Хто не отримує вигоди від дорогої нафти

XBR/USD

Ключова зона: 100.00 - 103.50

Buy: 105.00 (на впевненому пробої 104.50); target 107.50-108.50; StopLoss 104.30

Sell: 97.50 (на сильному негативному фундаменті); target 93.50; StopLoss 98.20

На початку року більшість аналітиків очікували, що Brent у 2026 році торгуватиметься поблизу $60 за барель. Однак події на Близькому Сході повністю змінили ринкову картину: зараз нафта впевнено тримається вище $100, а війна в Перській затоці багатьма сприймається як гарантоване джерело надприбутків для великих нафтових корпорацій.

Насправді все виявилося набагато складніше.

Поки європейські нафтові гіганти суттєво посилили свої позиції, американські лідери галузі зіткнулися з несподіваним тиском на фінансові результати. Високі ціни на нафту самі по собі не гарантують успіху — багато залежить від структури бізнесу, стратегій хеджування та здатності заробляти на ринковій волатильності.

Нагадаємо

Перший квартал завершився для Brent поблизу $118 за барель, тоді як ціни на нафтопродукти зросли ще сильніше. Значна частина постачань із Перської затоки була порушена через ситуацію навколо Ормузької протоки, що сприяло збільшенню експорту зі США, Африки та Бразилії.

На перший погляд, західні нафтові компанії мали виграти як від зростання обсягів продажів, так і від збільшення маржі на барелі. Проте результати виявилися дуже нерівномірними.

• З початку конфлікту акції Shell зросли лише приблизно на 4%, тоді як TotalEnergies, BP та Eni додали 14–17%.
• Chevron і Exxon повідомили про чистий прибуток у $2.2 млрд і $4.2 млрд відповідно — це на 37% і 46% менше у річному вимірі, а їхні акції подешевшали.
• Різниця в результатах пояснюється трьома ключовими факторами: масштабом хеджування, торговими доходами та географічною диверсифікацією виробничих активів.

На перший погляд, падіння прибутків американських нафтових гігантів виглядає парадоксально — високі ціни зазвичай підтримують сектор. Однак значна частина негативного ефекту пов’язана з бухгалтерськими механізмами.

Контракти на продаж нафти та газу часто укладаються за кілька місяців до поставки. Щоб захиститися від падіння цін, компанії активно використовують хеджування — інструменти, які компенсують зниження вартості сировини. Але коли ціни різко зростають, вартість таких хеджів падає, створюючи так звані «паперові збитки».

Лише за перший квартал цей ефект коштував Chevron приблизно $2.9 млрд, а Exxon — близько $3.9 млрд.

Важливо розуміти: це не прямі грошові втрати. Пізніше вони компенсуються вищими цінами реалізації. Однак американські стандарти бухгалтерського обліку вимагають негайного відображення збитків від хеджування, що тимчасово спотворює фінансові результати.

Головна перевага європейських компаній полягає в розвинених торгових підрозділах.

На відміну від американських виробників, європейські енергетичні групи десятиліттями будували глобальні трейдингові мережі. Вони не просто видобувають і продають власну нафту — вони активно заробляють на регіональному арбітражі, різниці в термінах поставки, дефіциті пального, логістичних збоях та цінових дисбалансах.

Наприклад, BP щодня торгує приблизно 12 мільйонами барелів нафти — це майже в 11 разів більше за власний обсяг видобутку. В умовах волатильного ринку така модель стає надзвичайно прибутковою.

Американські компанії лише починають адаптуватися. Chevron активно розвиває власну торгову інфраструктуру та дедалі частіше продає нафту через внутрішні підрозділи, а не через посередників. Найближчим часом компанія планує самостійно реалізовувати понад 40% свого видобутку — удвічі більше, ніж торік.

Це дозволить Chevron ефективніше використовувати високий попит на паливо в Азії та краще керувати завантаженням НПЗ.

Що це означає?

Головний парадокс нинішньої нафтової кризи полягає в тому, що дорога нафта приносить вигоду набагато меншій кількості гравців, ніж багато хто вважає.

Європейські компанії виглядають краще підготовленими до тривалої волатильності завдяки потужним торговим операціям і більш гнучкій структурі бізнесу. Американські нафтові гіганти, навпаки, стикаються з наслідками власної бізнес-моделі та дедалі більшою залежністю від політичних рішень США.

Чим довше триватиме конфлікт у Перській затоці, тим більшим може стати розрив у прибутках між нафтовими корпораціями.

Особливо якщо адміністрація Трампа вирішить обмежити експорт пального у випадку зростання цін на бензин до $5 за галон. Такий крок може розширити дисконт WTI до Brent і вдарити по прибутковості американських виробників як у видобутку, так і в переробці.

У результаті нафтовий сектор дедалі більше залежить не лише від самих цін на нафту, а й від політики. Рішення Білого дому можуть виявитися для галузі не менш важливими, ніж події на сировинному ринку.

Тож діємо розумно та уникаємо зайвих ризиків.

Прибутків вам!